Національний рух і повстання

скарбовий, преси. Уряд випускав кілька підпільних видань ("Рух", "Нєподлєглосць", "Вядомосці з поля бітви" та ін.), збирав податки, здійснював революційне правосуддя (трибунал). "Таємна держава" функціонувала справно, населення підпорядковувалося його розпорядженням, а громадська солідарність обмежувала до мінімуму кількість ймовірних донощиків. Завдяки цьому повстання протривало понад півтора року. Коли намісник Костянтин Миколайович запитав у командувача російської армії графа Ф. Берга про результати пошуку таємного уряду повстанців, той відповів: "Я переконався лише в одному - ані я, ані Ви, Ваша світлість, до цього уряду не входимо". У червні 1863 р. поляки, які працювали в центральній касі Королівства Польського, конфіскували і вивезли для потреб повстанців 3,6 млн рублів, котрі там Національний рух і повстання знаходилися.

Рис.40. Повстанський патруль. Картина МаксимШана Ґєримського, 1873р.

Улітку 1863 р. партизанський рух посилився. Загони повсталих нападали на російські гарнізони і колони, атакували містечка. На місці розбитих і розпорошених загонів швидко утворювалися нові. Через ряди повстанських загонів пройшло понад 200 тис. чоловік, відбулося 1,2 тис збройних сутичок і боїв. Великих битв не було, успіхом вважався розгром царської роти або батальйону. Але в більшості випадків загони повсталих змушені були відступати і розпорошуватися перед численнішими силами противника. Селянство здебільшого залишалося байдужим до повстання. Серед "червоних" обговорювалися питання залучення селянських мас до участі в повстанні, для чого пропонувалося передати селянам всю землю. Але такі проекти Національний рух і повстання не знаходили підтримки у "білих". Натомість солідарність з польськими повстанцями висловили радикально-демократичні та ліберальні кола європейських країн і Росії. Деякі демократи, подолавши численні кордони, вливалися в партизанські загони. Серед командирів повстанців були українець Андрій Потебня, француз Франсуа Рошебрю, італієць Франческо Нульо та ін. Близько 300 офіцерів царської армії - росіян і українців -перейшли на бік повсталих і боролися з армією. Проте російським демократам не вдалося піднести повстання в Росії, і царат мобілізував усі можливі сили для його придушення. ".

У липні-червні 1863 р. цар поміняв намісника і голову Цивільного уряду королівства (великого князя Костянтина Миколайовича і А. Вельопольського); новим Національний рух і повстання намісником став генерал Федір Берт (1793-1874), який із запалом взявся придушувати повстання. Уряд сконцентрував проти повсталих 340-тисячну армію, вдався до репресій і терору проти населення. У вересні 1863 р. уряд "білих", очолюваний К. Маєвським, поступився


documentaognzsz.html
documentaogohdh.html
documentaogoonp.html
documentaogovxx.html
documentaogpdif.html
Документ Національний рух і повстання